Сім’я Голованчиків любила обідати на свіжому повітрі, у дворі, за одним столом. Двір у них був розкішний, а стіл на одній нозі, на вербовому стовпчику, який прогнив біля землі і хитався. Сімейка всілася обідати, а мати світилася за столом, як тепла, обкупана сонцем хмара над лугом. Батько Голованчиків був дрібнуватий від роду, сухоплечий, нервовий, увесь порослий якоюсь наїжаченою темно-рудою щетиною. Сусіди не раз лукаво переморгувалися, виглядали з дворів на цю показну пару.